Податкове резидентство, у разі, якщо людина вимушено «застрягла» в іншій країні
Організація економічного співробітництва та розвитку (OECD) ще у 2021 році видала постанову, пов’язану з оподаткуванням під час обмежень у зв’язку з пандемією COVID-19.
Саме цей кейс – подібний до ситуації, в якій українці за кордоном опинилися після початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну.
Декілька положень з цієї Постанови:
Особа тимчасово перебуває далеко від дому (можливо, у відпустці, можливо, на роботі протягом декількох тижнів) і застрягла в приймаючій юрисдикції через пандемію COVID-19 і набуває там статусу резидента за національним законодавством. Малоймовірно, що особа набуде статусу резидента в юрисдикції, де вона тимчасово перебуває через надзвичайні обставини.
Однак у національному законодавстві існують правила, згідно з якими особа набуває статусу резидента, якщо вона присутня в юрисдикції протягом певної кількості днів.
Але навіть якщо особа стає резидентом відповідно до таких правил, якщо застосовується податкова конвенція, вона навряд чи буде резидентом цієї юрисдикції відповідно до правила «прив’язки», передбаченого цією конвенцією. Отже, таке тимчасове переміщення не повинно мати податкових наслідків у переважній більшості випадків.
Переміщення через те, що особа не може повернутися до своєї рідної юрисдикції через заходи охорони здоров’я, запроваджені урядами однієї з відповідних юрисдикцій, саме по собі не повинно впливати на статус резидентства особи для цілей податкової угоди. Однак інший підхід може бути доречним, якщо зміна обставин продовжиться після скасування обмежень, спричинених COVID-19.
Cама по собі Постанова OECD не визначає статус податкового резидентства, однак дає підстави доводити своє податкове резидентство (в тому чмслі й для громадян України, які вимушено опинились за кордоном).
